Різдвяні хатні прикраси українців

 

Для нечитающих украинской ниже есть текст на русском

Більшість дослідників, аналізуючи різдвяні обряди українців та інших слов’ян, дійшли висновку, що ці обряди за змістом і походженням є язичницькими. Протягом перших трьох століть християни взагалі не святкували Різдво Христове.Це свято було призначене Церквою на 25 грудня для того, щоб відволікти увагу новонавернених язичників від їхнього традиційного святкування в ніч зимового сонцестояння (свято Коляди), яке на початку нашої ери припадало на 24-25 грудня.

Тексти дохристиянських українських колядок про створення світу дали підставу дослідникам говорити, що в ніч зимового сонцестояння праукраїнці святкували не лише народження Сонця, початок нового сонячного річного циклу, але і створення Всесвіту, зоряної Галактики

Святкова атрибутика для прикраси житла у зимово-різдвяний період в Україні, а також українцями в діаспорі тощо мала  символічне значення.

До обрядів астрономічно-астрологічного культу, частиною якого були вірування в містичні властивості вогню і води, додавались обряди землеробського культу, елементи тотемізму та культу предків: протягом цілого тижня після Різдва (Коляди), починаючи від Святвечора, поминали померлих пращурів і вірили, що в ці святі дні «відкривається» небо і їхні душі відвідують оселі живих нащадків.

Попри те, що з точки зору християнства таке уявлення виглядає примітивним, є один цікавий астрономічний факт про орбіту Землі: час зимового сонцестояння — це також час, коли наша планета максимально наближається до Сонця, а найменша відстань між ними — у 13-й день після сонцестояння з2 по 6 січня

Приблизно на цю ж дату (6 січня за старим стилем) Церква призначила свято Хрещення Ісуса Христа (Богоявлення), а по-народному свято Водохреща. Обряди Водохреща, дохристиянські колядки свідчать про віру праукраїнців у те, що космічний вогонь здатен надавати воді нових цілющих якостей.

Сучасні астрономи говорять, що вплив енергії Сонця на нашу планету незаперечний і ще недостатньо вивчений. Отже, народні обряди зберігають і астрономічні знання стародавніх цивілізацій.

  • «Хлібне дерево» (дідух) — звичайно заносять в хату перед Святою вечерею.
  • Стіл, покритий вишитою скатертиною.

    Українці завжди на свята встеляли столи білими вишитими скатерками. З одного боку, це пов’язано з магією достатку (непокриті у свято стіл, лави-услони й долівка ніби притягали бідність). З іншого боку, дослідниця Віра Зайченко зазначає, що біла скатертина була й символом божественної чистоти, святості.

    Додамо, що слово «святий» було синонімом «світлий» (порівняйте з сербським «светі»). А вишивка в праукраїнців була засобом передачі інформації, релігійної і побутової. Це своєрідні ієрогліфи. Кожен вишитий чи витканий предмет побуту оздоблювався лише тими орнаментами, які відповідали його призначенню.

    У музеях зберігаються, наприклад, рушники з несиметричним орнаментом, а також рушники, зображення на яких дуже нагадують розташування зірок якихось сузір’їв.

  • Розквітлі гілочки вишні або яблуні — на початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна (воду міняти через кожні 2 дні, можна додати до неї цукру)потім у горщик із землею. До Різдва Христового (за дохристиянських часів — до дня зимового сонцестояння) на гілочках розцвітали квіти. . Звісно, на вулиці в мороз можливо встановити лише штучне деревце розквітлої вишні у відрі з ґрунтом.

    Досі вважалося, що цей звичай є лише засобом ворожіння про шлюб та врожай. Однак він описаний як нібито християнська традиція в друкованому віснику 2002 р. німецької лютеранської релігійної громади святої Катерини м. Києва, де називається «гілками святої Варвари» і з ворожінням ніяк не пов’язаний (лютерани святкують день св. Варвари 4 грудня).

    На початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна. Фото litart.com.ua

    Ставить під сумнів версію про ворожіння і те, що дослідник Василь Скуратівський зафіксував в Україні кілька різних дат зрізання гілочок: день великомучениці Катерини (7 грудня) і день св. Спиридона Тримифунтського (25 грудня).

    За іншими джерелами, це також робили і в день св. Андрія (13 грудня). Очевидно, плутанина виникла у зв’язку з переходом на новий календарний стиль на поч. ХХ століття.

    Крім того, у ХІХ ст. українці вже не пам’ятали язичницького змісту своїх обрядів, і зберегли їх лише завдяки міцному переплетенню з православною вірою, ворожіннями та їх прив’язці до хліборобського циклу робіт.

    Можливо, у давнину різдвяні гілки вишні символізували Дерево Всесвіту (Світове Дерево), а квіти — зірки. За версією Олександра Знойка, наші пращури вважали цим Деревом Чумацький шлях.

  • Солома-«баба» — до початку Святвечора соломою чи сіном устеляли підлогу, стіл під скатертиною, лави для сидіння, а на покуті з сіна звивали подобу гнізда, у яке потім ставили Дідуха, горщик з кутею, обрядовий хліб.Покуть, також покут, покуття, покутє, красний, святий, Божий, перший, старший, верхній кут  — куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, де сходяться краями дві лави, та місце біля нього. Найсвятіше і найпочесніше місце у хаті. У покуті знаходилися цінні речі: ікони (образи), Біблія, свічки (у тому числі вінчальні); стіл (хатній престіл), за яким відбувалися трапези, як родинні, так і гостьові, коли були родинні свята. Зберігся звичай класти покійника на покуті, а в давнину під ним навіть ховали рідняків.Престольне місце в оселі, яке оберігало родовід од лукавих та грізних сил.Цікаве пояснення шанування покуття дає Йосип Лозинський, який вбачав у ньому «забуток звичаю ідолопоклоніння, бо в куті стояв божок домовий — Покуть»
  • Різдвяний «павук» (чи просто павуки) —

    це плетена із соломи або очерету складна повітряна конструкція з чотирикутників, яку підвішують під стелею. Від руху повітря павук крутиться.

     Фото rukotvory.com.ua
  • Їжачок — виготовлена з глини або тіста фігурка-прикраса оселі на різдвяні і новорічні свята.
  • Дванадцять дерев’яних полін, які необхідні були для приготування різдвяної вечері з дванадцяти страв, а за часів язичництва, очевидно, для розпалення громадою обрядового нічного багаття.
  • Голуби — птахи, виготовлені з випорожненого яйця та кольорового паперу, з якого робили крила, просовуючи папір у дві дірки, зроблені в шкарлупі. Їх підвішували до стелі. Ці голуби, найімовірніше, є символами тих голубів, про яких співається в древніх українських колядках, що вони брали участь у створенні Всесвіту. Робили ї солом»яних пташок з тулубом з глини чи солоного тіста,та різбленних з дерева райських пташок.Може вони ї голуби, але мені подобались саме з видутої шкарлупи з фарбованим курячім пір»ям
  • Геометричні прикраси на вікнах — із соломи робили ромби, трикутники, квадрати і вставляли їх між подвійними рамами вікон. Це, як і різдвяний павук, символ космосу, сузір’їв. Напередодні свята «Водохрещі» на рамах вікон і дверей чіпляли зроблені з соломи хрестики різної форми.
  • Плуг, сокира — до Святвечора вносили до хати частини справжнього сільськогосподарського плуга або ярмо, і сокиру,  і теслярські знаряддя, або виготовляли їх маленькі фігурки з глини чи тіста. Важливе культове значення мали як самі ці знаряддя, так і залізо в них. Виробники іграшок та ялинкових прикрас на наступні роки могли б виготовити ці предмети (плуг можна поєднати із запряженим волом).

    За Іпатіївським літописом, бог Сварог навчив людей шлюбу, хліборобства, ковальства (обробці заліза) та подарував їм плуг. Цікаво, що це повністю співпадає зі скіфським міфом, зафіксованим грецьким істориком Геродотом, про золотий плуг, який бог дав скіфам.

    Плуг — це також українська народна назва сузір’я Оріон. Олександр Знойко зауважив, що наприкінці грудня це сузір’я ніби лежить над лінією горизонту, що могло трактуватися язичницькими жерцями як те, що небесний «золотий» плуг падає на землю. Сокира — це також священне знаряддя, завдяки залізу.

    Археологічні дослідження показали, що сокира є одним з найперших залізних знарядь праці людства. Ще за часів Середньовіччя споруди з дерева будувались без цвяхів, лише за допомогою сокири. Не випадково, мабуть, дерев’яна сокира є елементом урочистого народного строю на Гуцульщині.

    Дослідник Олекса Воропай писав, що українці вважали сокиру, покладену біля порогу, оберегом від злих сил, відьом, а різдвяне «заліззя» — джерелом цілющої енергі

     

  • Перевесла — кладуть на стіл під макітру з кутею. Їх в’яжуть з пшениці, жита, вівса і льону.
  • Різдвяна зірка (звізда, звїздаРобили з дерева,з бляхи,з кольорового паперу Багатокута,та різнокольорова ,велика та яскрава ,чарівна зірка.
  • Свічник-трійця — традиційний обрядовий підсвічник українців, що використовувався під час великих свят, пов’язаних зі стародавнім язичницьким культом вогню й води (Водохреща, Стрітення). За формою нагадує тризуб. Виготовлявся раніше з дерева.Попри те, що в етнографічних працях немає чіткої згадки про застосування цього свічника під час свята Різдва Христового (Коляди), однак текст древньої різдвяної колядки про трійцю, що горіла на дереві, переконливо свідчить, що таки використовувався.Хоча виготовлення таких підсвічників зафіксоване лише на Гуцульщині та Покутті, однак на іншій території України виготовляли обрядові свічки такої ж форми
  • 220px-Helligtrekongerslys
  • Горщик з кутею та глечик із узваром.

    Існувала урочиста обрядодія в Святвечір: «нести кутю на покутю».

     Фото webgorlovka.com.ua

    Кутя та узвар ­— найважливіші жертовні священні страви, пов’язані з Дідухом, а 12 чи 13 обрядових страв Святвечора (одна з назв свята — «Багата кутя») ­— це, імовірно, не лише символ 12 (13) зодіакальних сузір’їв, але й жертви богам, які їх уособлювали.

    Поїдаючи жертовні страви з дотриманням ритуалів, язичники єдналися з богами, між собою та з померлими.

    Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди кутя мала стояти на покуті стільки ж, скільки й Дідух. Потім кутю з цього горщика віддавали курям, бо людям вона вже могла зашкодити.

  •  Паперові прикраси — були декількох видів,складані та вирізані.Витинанки робили різні,починаючи від сніжинок,до дуже багатокомпозиційних. То була найбільша радість,отримати стос паперу та ножиці.Довгі стрічки з витинанок вившували по під стелеюїх кріпили на стіни,

  • Обрядовий хліб («карачун», «василі»)теж клали на покуті на горщик з кутею. як символ і жертовну страву Сонця, яке «народжується» (після дня сонцестояння дні починають збільшуватись, ночі скорочуватись).

    Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди замість хліба був пиріг з начинкою з бобів (квасолі). Перебував він на покуті стільки ж, скільки й кутя, і Дідух, — здебільшого до новорічного свята Щедрого вечора.

    Фото rukotvory.com.ua 

    Вишита хуста під обрядовою хлібиною або на ній. Хуста (не плутати з жіночою хусткою) — вишите квадратне чи прямокутне полотно розміром десь 50 на 70 см — це винятково обрядовий атрибут, однією з основних «функцій» якого є завжди «супроводжувати» хліб.

    Тобто, всупереч поширеному за радянських часів стереотипу, вітаючи гостей, українці хліб і сіль тримали не на рушнику, а на хусті (існують фотографії початку ХХ ст., які це підтверджують). Нею ж накривали хліб, коли він лежав на столі. У ній же носили хліб як гостинець.

  • .Ложки для душ померлих.мали лежати на столі чи на покуті протягом усього часу, доки Дідух перебуває в хаті. Етнограф Василь Скуратівський наголошував, що різдвяний тиждень для українців-язичників був і поминальним. Можливо, саме цим пояснюється сувора звичаєва вимога святкувати Різдво лише в колі своєї родини.

 

  • Покутній (покуть) — охоронець покуття, божок домовий . Він оберігає святий кут у хаті, щоб у ньому не поселилися злі духи, убезпечує хату від пожежі, відводить грозу. Йому вклонялися, віддаючи честь. Мабуть, це було ремінісценцією шанування домашнього божества. Саме тому всім діям, які відбувалися в цій частині житла, надавалося символічного характеру. Гадали, що це впливало на добробут сім’ї. Покутній стежить, щоб це почесне місце господарі завжди тримали в чистоті, не клали там зайвих речей, дбає, щоб завжди там був пучечок пахучих трав, зажинковий або обжинковий віночок і особливо галузочка свяченої верби та писанка з обереговими символами, — «бо він те любить»
  • Саме Покутньому-Домовику разом з Дідухом перед Різдвом господарі вили кубельце з сіна для горщика з кутею. Усе це робилося для частування праведних душ, які чотири рази на рік провідували живих. Покутній запрошував ці душі завжди через вікно. За повір’ям, у кожної людини при народженні має бути свій покутній. Коли в родині сварки, покутній може залишити оселю, і до родини можуть прийти хвороби та інші біди. Щоб усе було гаразд, заходячи в новозбудовану хату, господарі знімали головний убір і чемно кланялися своєму опікунові.
  • Свят-вечір свята Коляди у господах влаштовували акт священнодійства — покуття. На покуті ставлять ритуальний сніп-дідух. За словами етнографа В. Мицика,
    лише зблисне вечірня зоря на небі, господар несе на піднятих над головою руках кутю і тричі приказує: Кутю́ на по́кутю, а со́нце — у віко́нце. Кутю́ на по́кутю, а узва́р — на база́р

    Поставити на покуті віника — смертний гріх, так само як класти шапку на столі.

    Покуть в Україні завжди прикрашали рушниками.Віктор Давидюк повідомляє, що в деяких місцевостях Дідуха на покуті обв’язували чоловічим тканим поясом або вдягали в чоловічу вишиванку і шапку (традиційну «козацьку») та перев’язували вишитим рушником-божником.

    Це вказує на те, що Сніп-рай міг бути кумиром-уособленням якогось язичницького бога.

    Галина Лозко вважає, що саме Дідух був символом Світового Дерева. Василь Скуратівський визнав його символом пращурів, таким собі аналогом православної ікони, оскільки існувало вірування, що душі предків оберігають врожай родини.

    Вікіпедія дає також версію Джеймса Фрейзера, що це символ духу врожаю, який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов’язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Щодо цього зауважимо, що таку функцію в обрядах українців виконує «велесова борода» — незжате колосся, яке лишають на полі.

    Може бути, що Сніп-рай символізував бога зоряного неба Сварога як Прадіда людства. Такий собі тотемізм відносно зірок. Олексій Братко-Кутинський вказував на те, що іранською мовою «Дадвах» — це великий Творець Світу. А можливо, цей сніп — уособлення Сонця, адже солом’яну ляльку виготовляли й спалювали також на свято літнього сонцестояння (Купала).

    Розв’язанню цієї загадки могли б допомогти етимологічні дослідження слова «рай» («рой»), яке широко розповсюджене в Україні в топонімах і прізвищах.

    Враховуючи всі версії про символіку Дідуха, сучасне його оздоблення калиною здається помилкою, бо калина в українців була символом дівчини, дівочої незайманості, а пізніше і України.

  • Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.Дідухом називають сніп, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар)Дідухи в звичаєво-фолькльорній палітрі різдвяно-водохресного циклу свят можуть різнитися за місцевим колоритом,Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв’язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітамиДо хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.

    На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині

    На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім’ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи.

    Дідух в українців,що живуть у Польщі

    Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де  мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.

    Дідух ставився на покуті

    Християнська обрядовість

    Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва.

    Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.

    Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами.

    Перший або останній сніп, або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур не лише Європи, але й інших частин світу.

    За версією Джеймса Джорджа Фрейзера, як викладено в праці «Золота гілка», він символізує дух врожаю (а не предків), який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов’язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Натомість, інші пояснення цих традицій можна вважати пізнішими нашаруваннями, зумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються.

    Diduch-Lviv.jpg

    Дідух на вулиці Львова

    Diduch-Lviv1 (snip).JPG

    Колосся дідуха

    Wikiexpedition-chamber-of-yasnogorodka-03.jpg

    Шкільний музей «Ясногородська світлиця»

    Diduch.jpg

    Дідух в Польщі

    Дідух, прикрашений жовто-блакитними стрічками

     

  • Стосовно спалення дідуха  є варіяції. Це може бути і рік,і під час зажинкових свят,або навесні перед початком сіву. Інколи  на Комоїдицю (свято пробудження весни) дідуха спалювали, обов’язково до зорі, на знак закінчення зими Спалення дідуха також символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо.Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Його зберігають рік за іконам.Існують триногі, п’ятиногі дідухи. Плетуть із жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками, калиною, стрічками, паперовими чи засушеними квітами.
  • Їжачок — виготовлена з глини або тіста традиційна фігурка-прикраса оселі на різдвяні і новорічні свята в Україні. Їжаків, як і різдвяних павуків — підвішували до стелі.Символіка цієї прикраси до кінця не з’ясована. Можливо, це символ Нового року, оскільки саме з їжаками за язичницьких та античних часів було пов’язане святкування початку весни, а Новий рік у стародавніх слов’ян починався в березні.
  • Я пам»я таю великого хлібного їжака, якого віпікали в печі ,і в того «колобка «з усіх боків втикались  лучики соломинки,трохи меньші ліпили з глини .Їжак то є звір ,що бореться зі зміями.
  • Тварина належить до сімейства ссавців, є хижаком. Щодо харчування — створюється враження, що їжаки всеїдні істоти. У їх раціон входять: земляні черви; жуки; жаби; вужі; змії; ящірки; різні види мишей. Всупереч поширеній думці, тварини не їдять грибів, ягід, байдужими залишаються до яблук. Основний раціон харчування складають комахи, зрідка їжак ловить мишей, особливо полівок. Лісові і будинкові миші теж можуть стати його вечерею.
  • Серед людей склалася думка, що їжаки полюють на мишей краще кішок. Тварин спеціально приручають, поселяють в курнику, щоб вночі звірята вели боротьбу з мишами, щурами.В хаті їжаків живих не тримали,якщо у підпічку жила» хатня змія»-вуж. Чму не кіт?..та тому що хатні коти були колись такими дорогими тваринами,що можна було купити корову в ціну одного пухнастика.
  • Опсередковано ми можемо сказати ,что магічний їжак ,може боротися з нечистою силою.А мені ще пригадується казка про  їжачка, За однією з легенд, у цей день старе Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда у дніпровських водах народжувала нове Сонце — маленького Божича. Люди намагалися захистити новонароджене сонечко . Вони проганяли Коротуна, який прагнув його  з’їсти .Тому багато їжачків у кожній хаті допомогали захистити від Сонечко змія,та не давали йому   можливості знайти прихисток бодай в якійсь хаті.

 

використані матеріали  з Википедія та

https://life.pravda.com.ua/society/2013/01/3/118400/

Большинство исследователей, анализируя рождественские обряды украинцев и других славян, пришли к выводу, что эти обряды по содержанию и происхождению  языческие. В течение первых трех веков христиане вообще не праздновали Рождество .Этот  праздник был назначен Церковью на 25 декабря для того, чтобы отвлечь внимание новообращенных язычников от их традиционного празднования в ночь зимнего солнцестояния (праздник Коляды), которое в начале нашей эры приходилось на 24-25 декабря.
Тексты дохристианских украинских колядок о сотворении мира дали основание исследователям говорить, что в ночь зимнего солнцестояния праукраинцы праздновали не только рождение Солнца, начало нового солнечного годового цикла, но и создание Вселенной, звездной галактики
Праздничная  атрибутика для украшения жилища в зимне-рождественский период в Украине, а также Украинской в диаспоре и т.д. имела символическое значение.
К обрядам астрономически-астрологического культа, частью которого были верования в мистические свойства огня и воды, добавлялись обряды земледельческого культа, элементы тотемизма и культа предков: в течение целой недели после Рождества (Коляды), начиная от Сочельника, поминали умерших предков и верили, что в эти святые дни «открывается» небо и их души посещают дома живых потомков.
Несмотря на то, что с точки зрения христианства такое представление выглядит простым, есть один интересный астрономический факт о орбиту Земли: время зимнего солнцестояния — это также время, когда наша планета максимально приближается к Солнцу, а наименьшее расстояние между ними — в 13-й день после солнцестояния с2 по 6 января
Примерно на эту же дату (6 января по старому стилю) Церковь назначила праздник Крещения Иисуса Христа (Богоявление), а по-народному праздник Крещения. Обряды Крещения, дохристианские колядки свидетельствуют о вере праукраинцев в том, что космический огонь способен придать воде новых целебных качеств.
Современные астрономы говорят, что влияние энергии Солнца на нашу планету неоспоримо и еще недостаточно изучено. Итак, народные обряды сохраняют и астрономические знания древних цивилизаций.
«Хлебное дерево» (дидух ) —  заносят в дом перед Святой вечерей (пища принимаемая вечером -ужином.)
Стол, покрытый вышитой скатертью .
Украинцы всегда на праздники устилали столы белыми вышитыми скатертями. С одной стороны, это связано с магией изобилия (непокрытые в праздник стол, скамьи-УСЛОН и пол будто притягивали бедность). С другой стороны, исследовательница Вера Зайченко отмечает, что белая скатерть была и символом божественной чистоты, святости.
Добавим, что слово «святой» было синонимом «светлый» (сравните с сербским «света»). А вышивка в праукраинцев была средством передачи информации, религиозной и бытовой. Это своеобразные иероглифы. Каждый вышитый или сотканый предмет быта разукрашивался только теми орнаментами, которые соответствовали его назначению.
В музеях хранятся, например, полотенца с несимметричным орнаментом, а также полотенца, изображение на которых очень напоминают расположение звезд каких созвездий.
Цветущие веточки вишни или яблони — в начале декабря обрезали из дерева вишни несколько небольших веток, заносили в дом и ставили в сосуд с водой у окна (воду менять через каждые 2 дня, можно добавить к ней сахара), затем в горшок с землей. До Рождества Христова (в дохристианские времена — ко дню зимнего солнцестояния) на веточках расцветали цветы. . Конечно, на улице в мороз можно установить только искусственное деревце цветущей вишни в ведре с грунтом.
До сих пор считалось, что этот обычай является лишь средством гадания о браке и урожае. Однако он описан как якобы христианская традиция в печатном вестнике 2002 немецкой лютеранской религиозной общины святой Екатерины м. Киева, где называется «ветвями святой Варвары» и с гаданием никак не связан (лютеране празднуют день св. Варвары 4 декабря).

Ставит под сомнение версию о гадании и то, что исследователь Василий Скуратовский зафиксировал в Украине несколько разных дат срезания веточек: день великомученицы Екатерины (7 декабря) и день св. Спиридона Тримифунтского (25 декабря).
По другим источникам, это также делали и в день св. Андрея (13 декабря). Очевидно, путаница возникла в связи с переходом на новый календарный стиль в нач. ХХ века.
Кроме того, в XIX в. украинцы уже не помнили языческого содержания своих обрядов и сохранили их только благодаря крепкому переплетению с православной верой, гаданиями и их привязке к земледельческого цикла работ.
Возможно, в древности рождественские ветви вишни символизировали Дерево Вселенной (Мировое Дерево), а цветы — звезды. По версии Александра Знойко, наши предки считали этим деревом Млечный путь.
Солома- «баба» — к началу Сочельника соломой или сеном устилали пол, стол под скатертью, скамьи для сидения, а в углу из сена свивали подобие гнезда, в которое затем ставили Дидуха, горшок с кутьей, обрядовый хлеб. Покуть , также красный угол, красный, святой Божий, первый, старший, верхний угол — угол в украинском крестьянском доме, расположен по диагонали от печи, где сходятся краями две скамьи, и место рядом с ним. Святое и самое почетное место в доме. В углу находились ценные вещи: иконы (образы), Библия, свечи (в том числе венчальные) стол (домашний престол), по которому проходили трапезы, как родственные, так и гостевые, когда были семейные праздники. Сохранился обычай класть покойника в углу, а в древности под ним даже хоронили родных.Престольне место в доме, которое оберегало родословную от злых  и грозных сил.Интересное объяснение почитанию угола дает Иосиф Лозинский, который видел в нем «забуток обычая идолопоклонства, ибо в углу стоял божок домовой — Покуть»
Рождественский «паук» (или просто пауки) —
это низанно-плетеная из соломы или камыша сложная воздушная конструкция из пирамидок, которую подвешивают под потолком. От движения воздуха паук крутится.

Ежик — изготовлена из глины или теста фигурка-украшение дома на рождественские и новогодние праздники.
Двенадцать деревянных поленьев , которые необходимы были для приготовления рождественского ужина из двенадцати блюд, а во времена язычества, о для разжигания общиной обрядового ночного костра.
Голуби — птицы, изготовленные из выдутого яйца и цветной бумаги, из которой делали крылья, просовывая бумагу в две дырки, сделанные в скорлупе. Их подвешивали к потолку.Эти голуби, скорее всего, являются символами тех голубей, о которых поется в древних украинских колядках, что они принимали участие в создании Вселенной. Делали и деревянных птичек,соломенных, с туловищем из глины или соленого теста, и вырезанных из дерева райских птичек.Может они и голуби, но мне нравились именно с выдутой скорлупы с крашеными куриными порьями
Геометрические украшения на окнах — из соломы делали ромбы, треугольники, квадраты и вставляли их между двойными рамами окон. Это, как и рождественский паук, символ космоса, созвездий. Накануне праздника «Крещения» на рамах окон и дверей цепляли сделаные из соломы крестики разной формы.
Плуг, топор — до Сочельника вносили в дом части настоящего сельскохозяйственного плуга или ярмо, и топор, и плотницкие орудия, или делали их маленькие фигурки из глины или теста. Важное культовое значение имели как сами эти орудия, так и железо в них. Производители игрушек и елочных украшений на последующие годы могли бы изготовить эти предметы (плуг можно совместить с запряженной волом).
По Ипатьевской летописи, бог Сварог научил людей браку, земледелию, кузнечному делу (обработке железа) и подарил им плуг. Интересно, что это полностью совпадает с скифским мифом, зафиксированным греческим историком Геродотом, о золотой плуге, который бог дал скифам.
Плуг — это также украинская народная название созвездия Орион. Александр Знойко заметил, что в конце декабря это созвездие будто лежит над линией горизонта, могло трактоваться языческими жрецами как то, что небесный «золотой» плуг падает на землю. Топор — это также священное орудие, благодаря железу.
Археологические исследования показали, что топор является одним из самых первых железных орудий труда человечества. Еще во времена Средневековья сооружения из дерева строились без гвоздей, только с помощью топора. Не случайно, видимо, топор является элементом торжественного народного строя на Гуцульщине.
Исследователь Алексей Воропай писал, что украинцы считали топор, возложенный у порога, оберегом от злых сил, ведьм, а рождественское «зализзя» — источником целебной энергии
Перевесла — кладут на стол под горшок с кутьей. Их вяжут из пшеницы , ржи, овса и льна.
Рождественская звезда ( звезда , звизда ) Делали из дерева, из жести, из цветной бумаги Многоугольная, и разноцветная, большая и яркая, очаровательная звезда.
Подсвечник-троица — традиционный обрядовый подсвечник украинский, который использовался во время больших праздников, связанных с древним языческим культом огня и воды (Крещения, Сретения). По форме напоминает трезубец. Изготавливался раньше из дерева.Несмотря на то, что в этнографических трудах нет четкого упоминания о применении этого подсвечника во время праздника Рождества Христова (Коляды), однако текст древней рождественской колядки о троице, горящей на дереве, убедительно свидетельствует, что использовался.Хотя  изготовления таких подсвечников зафиксировано только на Гуцульщине , однако на остальной территории Украины изготавливали обрядовые свечи такой же формы

Горшок с кутьей и кувшин с узваром .
Существовало торжественное обрядовое действо  в Сочельник «нести кутью вна покутю».

Кутья и узвар — важнейшие жертвенные священные блюда, связанные с Дидухом, а 12 или 13 обрядовых блюд Сочельника (одно из названий праздника — «Богатая кутья») — это, вероятно, не только символ 12 (13) зодиакальных созвездий, но и жертвы богам, их олицетворявшим.
Поедая жертвенные блюда с соблюдением ритуалов, язычники объединились с богами, с родней живой  и с умершими.
Виктор Давидюк сообщает, что кое кутья должна стоять в углу столько же, сколько и Дидух. Затем кутью из этого горшка отдавали курам, потому что людям она уже могла навредить.
Бумажные украшения — были нескольких видов, складные и виризаные.Витинанкы делали разные, начиная от снежинок, к очень багатокомпозицийним. Это была самая большая радость, получить пачку бумаги и ножиницы.Длинные ленты из витинанок вивешивали по под потолок, крепили на стены,
Обрядовый хлеб ( «карачун», «Василий») тоже клали на углу на горшок с кутьей. как символ и жертвенную пищу Солнцу, которое «рождается» (после дня солнцестояния дни начинают увеличиваться, ночи сокращаться).
Виктор Давидюк сообщает, что  вместо хлеба мог быть пирог с начинкой из бобов (фасоли). Находился он в углу столько же, сколько и кутья, и Дидух, — в основном до новогоднего праздника Щедрого вечера.

Вышитая Хуста под обрядовым хлебом или на нем. Хуста (не путать с женской платком-хусткой) — вышитое квадратное или прямоугольное полотно размером около 50 на 70 см — это исключительно обрядовый атрибут, одной из основных «функций» которого всегда «сопровождать» хлеб.
То есть, вопреки распространенному в советское время стереотипа, приветствуя гостей, украинцы хлеб и соль держали не в полотенце, а на Хусте (существуют фотографии начала ХХ в., Которые это подтверждают). Ею же накрывали хлеб, когда он лежал на столе. В ней же носили хлеб как гостинец.
. Ложки для душ умерших . должны лежать на столе или на покутье в течение всего времени, пока Дидух находится в доме. Этнограф Василий Скуратовский подчеркивал, что рождественская  неделя для украинской-язычников была и поминальной. Возможно, именно этим объясняется строгое ритуальное требование праздновать Рождество только в кругу своей семьи.

Покутний (красный угол) — охранник угол, божок домовой. Он оберегает святой угол в доме, чтобы в нем не поселились злые духи, защищает дом от пожара, отводит грозу. Ему поклонялись, отдавая честь. Пожалуй, это было реминисценцией почитания домашнего божества. Именно поэтому всем действиям, которые происходили в этой части жилья, предоставлялось символический характер. Думали, что это влияло на благосостояние семьи. Покутный следит, чтобы это почетное место хозяева всегда держали в чистоте, не клали там лишних вещей, заботится, чтобы всегда там был пучок пахучих трав, зажинковий или обжиночный венок и особенно веточки освященной вербы и писанка с обереговими символами — «потому что он то любит »
Именно перед домовым-Покутным вместе с Дидухом перед Рождеством хозяева вили гнездо из сена для горшка с кутьей. Все это делалось для угощения праведных душ, которые четыре раза в год навещали живых. Покутный приглашал эти души всегда через окно. По поверью, у каждого человека при рождении должен быть свой Покутный. Когда в семье ссоры, Покутний может оставить дом, и к семью могут прийти болезни и другие беды. Чтобы все было в порядке, заходя в построенный дом, хозяева снимали головной убор и вежливо кланялись своему опекуну.
Сочельник праздника Коляды в усадьбах устраивали акт священнодействия  На покут ставят ритуальный сноп-Дидух. По словам этнографа В. Мицика,
только сверкнет вечерняя заря на небе, хозяин несет на поднятых над головой руках кутью и трижды приговаривает: Кутью в углу, а солнце — в окошко. Кутью в углу, а взвар — на базар
Поставить на покутном углу веник — смертный грех, так же как класть шапку на столе.
Покуть в Украине всегда украшали рушниками.Виктор Давидюк сообщает, что в некоторых местностях Дидух в углу обвязывали мужским тканым поясом или одевали в мужскую вышиванку и шапку (традиционную «казацкую») и перевязывали вышитым полотенцем-божницей.
Это указывает на то, что сноп -РАЙ мог быть кумиром-олицетворением какого-то языческого бога.

Галина Лозко считает, что именно Дидух был символом Мирового Дерева. Василий Скуратовский признал его символом предков, неким аналогом православной иконы, поскольку существовало верование, что души предков оберегают урожай и семью.
Википедия дает также версию Джеймса Фрейзера, что это символ духа урожая, который благодаря сохранению снопа и особым ритуалам, связанным с его уничтожением, переносится от прошлого урожая к следующему. В этом заметим, что такую ​​функцию в обрядах украинский выполняет «Велесова борода» — несжатые колосья, которое оставляют на поле.
Может быть, что Сноп-Рай символизировал бога звездного неба Сварога как Прадеда человечества. Такой себе тотемизм относительно звезд. Алексей Братко-Кутинский указывал на то, что иранской языке «Дадва» — это великий Творец Мира. А возможно, этот сноп — олицетворение Солнца, ведь соломенную куклу изготавливали и сжигали также на праздник летнего солнцестояния (Купала).
Решению этой загадки могли бы помочь этимологические исследования слова «рай» ( «рой»), широко распространенное в Украине в топонимах и фамилиях.
Учитывая все версии о символике Дидуха, современное веяние его отделки калиной кажется ошибкой, потому что калина в украинском была символом девушки, девичьей девственности, а позже и Украины.)
Дидух — это дедовский дух , или дух дедов, то есть всех предшественников рода. Этот древний обряд свидетельствует то, с какой большим уважением и почтением относились предки к своему родоводу.Дидухом называют сноп, что хозяин и его старший сын приносят в Сочельник первыми в дом — это ржаной, пшеничный или овсяный сноп, которого хозяин ставит на красный угол, Околит обмолоченной соломы и клок сена, которых старший сын соответствии стелет на пол и на стол под скатерть (если в семье нет детей мужского пола, то все это делает только хозяин)Дидухи в обычно-фольклорные палитре рождественско-крещенского цикла праздников могут различаться по местным колоритом, Дидух делали с первого зажинкового или последнего обжиночного снопа. Накануне праздников со стеблей обрядового снопа формировали несколько пучков, каждый из которых в отдельности оплетали соломинками или обвязывали цветными нитками. Затем такие дольки-почечки составляли вместе и обкручивалы лентами, формируя пышный сноп. Снизу делали разветвления типа ножек, чтобы дидух мог стоять. Пучки колосьев сверху обрамлялись цветным лентами, бумажными или засушенными полевыми цветами
Домой его вносили в канун Рождества. После обхода двора торжественно заносили в дом необмолоченный пшеничный или ржаной сноп, специально сохраненный от времени жатвы. В народе этот праздничный сноп называли «дедом», «дидухом», «Коляда», «колядником». Свою обрядовую роль он выполнял на протяжении всех Рождественских праздников. Он находился в доме до Нового года или до Крещения.

На, Гуцульщине и Бойковщине

Дидух символизирует родоначальника семьи — деда, а также всех предков, когда-то жили в давние времена.

Именно во время пребывания дидуха в доме, должны сойтись все души родственников, чтобы вместе поужинать. Поэтому на Богатую кутью для покойников клали возле Дидуха, где должны находиться души пращуров, ложки, а на ночь рядом ставили и коливо (изготовленную из меда и приправленную кутьей блюдо). Так должно было продолжаться до тех пор, пока сноп находится в доме.

христианская обрядность

Традиция ставить на Святой ужин дидух тянется со времен язычества.
Существуют две версии, почему 6 января с первой Рождественской звездой люди заносили в дом «хлебное дерево». По одной из них, когда на поле заканчивались жатвы, а крестьяне собирали урожай — это было настоящим праздником. Чтобы отметить радостное событие, люди несли с поля домой последний обжиночный сноп. Или говорят еще, когда Иисус Христос родился в стаенце, то было очень холодно. В стене Иосиф нашел щель и закрыл ее снопом из соломы. С тех пор существует обычай на Святую ужин застилать пол в доме сеном и ставить на первом месте в углу дидух — символ уюта и тепла.
Дидух ставили на почетное в доме место — под образами.
Первый или последний сноп, или другая часть урожая имеет особое значение в большинстве земледельческих культур не только Европы, но и других частей мира.
По версии Джеймса Джорджа Фрейзера, как изложено в работе «Золотая ветвь», он символизирует дух урожая (а не предков), который благодаря сохранению снопа и особым ритуалам, связанным с его уничтожением, переносится от прошлого урожая к следующему. Зато другие объяснения этих традиций можно считать позднейшими наслоениями, обусловленными изменениями в культуре и религии людей, которые этих традиций придерживаются.

Относительно сжигание дидуха является вариациями. Это может быть и год, и во время зажинковий праздников, или весной перед началом сева. Иногда на Комоидицю (праздник пробуждения весны) дидуха сжигали, обязательно до зари, в знак окончания зимы Сжигание дидуха также символизировало, что душам умерших пора возвращаться на небо.
Тлеющими угольками от дидуха мальчикам 12-13 лет пидпаливали кончик пучка волос «чтобы не боялся ничего в этой жизни» — это считалось первым посвящением в парни. Пепел от дидуха считают практично лекарством  от болезней как людей, так и животных. Его хранят год за иконам.
Существуют трехногие и с пятью ногами дидухи. Плетут из ржи или пшеницы; где их было мало, могли использовать овес. Украшали дидуха васильками, калиной, лентами, бумажными или засушенными цветами.
Ежик — изготовленая из глины или теста традиционная фигурка-украшение дома на рождественские и новогодние праздники в Украине. Ежей, как и рождественских пауков — подвешивали к потолку.Символика этого украшения до конца не выяснена. Возможно, это символ Нового года, поскольку именно с ежами языческие и античных времен было связано празднования начала весны, а Новый год у древних славян начинался в марте.
Я памню большого хлебного ежа, которого випекалы в печи, и у того« колобка «со всех сторон втикались лучики-соломинки, немного меньших ежиков лепили из глины .Еж —  зверь, который борется со змеями.
Животное принадлежит к семейству млекопитающих, является хищником. Относительно питания — создается впечатление, что ежи всеядны существа. В их рацион входят: земляные черви; жуки; лягушки; ужи; змеи; ящерицы; различные виды мышей. Вопреки распространенному мнению, животные не едят грибов, ягод, равнодушными остаются в яблок. Основной рацион питания составляют насекомые, изредка еж ловит мышей, особенно полевок. Лесные и домовые мыши тоже могут стать его ужином.
Среди людей сложилось мнение, что ежи охотятся на мышей лучше кошек. Животных специально приручают, размещают в курятнике, чтобы ночью зверьки вели борьбу с мышами, щурами.В доме ежей не держали, если в пидпечье жила »домашняя змея» -уж. Почему не кошка? .. да потому что домашние коты были когда-то такими дорогими животными, что можно было купить корову в цену одного питомца.
Опосредовано мы можем сказать, что магический еж может бороться с нечистой силой.А мне еще вспоминается сказка про ежика, по одной из легенд, в этот день старое Солнце съедает змей Карачун. Всесильная богиня Коляда в днепровских водах рожала новое Солнце — маленького Божича. Люди пытались защитить новорожденное солнышко. Они прогоняли арачуна, который стремился его съесть .Поэтому много ежиков в каждом доме помогали защитить Солнышко от змея, и не давали ему возможности найти приют хотя бы в каком-то доме

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

Блог на WordPress.com. Тема: Baskerville 2, автор: Anders Noren.

Вверх ↑

Создайте свой веб-сайт на WordPress.com
Начало работы
%d такие блоггеры, как: