Особлива модель двостороннього містичного спілкування людини з міфічними істотами може бути відзначена в ритуалах провіщування. Оскільки для вгадування майбутнього, як повсюди вважалося в народі, необхідно посередництво духів, представників нечистої сили, душ померлих, — перший етап зводився найчастіше до встановлення контакту з потойбічним віщуном.
В якості умов, що сприяють цьому, виступають такі дії, як: вибір особливих місць для ворожіння, які осмислюється як «нечисті» або розташовані в сфері прикордонного простору між «своїм» і «чужим» світами (лазня, стодола, хлів, підвал, горище, сіни, поріг будинку, піч, паркан, ворота, місця біля джерела, ополонки і колодязя, перехрестя доріг, межа, цвинтар і т.п.),або місця «проживання» певних духів;
вибір часу, якє осмислюється як небезпечне, належить потойбічним силам, т. е. вибір таких особливих точок календаря і переломних періодів, коли відкрито кордон між «тим» і цим світом;
використання особливих «гадальних» речей, реалій і субстанцій, які наділялися в традиційній культурі магічним значенням (дзеркало, взуття, пояс, кільце, віник, сміття, вода, пічні атрибути, зола, віск, тінь і т.п.);
демонстративна відмова від християнської атрибутики і від покровительства Бога (видалення з приміщення ікон, зняття натільного хреста, поясу, заборона хреститися, проголошення блюзнірських вироків і прокльонів);
пряме звернення до міфічної істоти з вербальними формулами-закликами з’явитися і показати майбутнє.
Жителі російської Півночі перед початком ворожіння за допомогою особливих формул «скликали нехороших»: «Чорти — до нас, чортеня — до нас!» (Архангельск.). Подібним чином «прікликали чортівню» і в подільському краї; там вірили, що немає жодного ворожіння, де не було б обов’язковим присутність нечистої сили. Учасники ворожіння збиралися біля ополонки, помішували палицею в воді і кричали: «Чорти, лісовики, біси, дияволи, приходьте ворожити!» (Смирнов 1927 с.71).
Іншим способом залучення духів для передбачення майбутнього (крім прямого заклику з’явитися) було використання ритуальної їжі. Прихований мотив «годування» заради отримання знаків долі відзначається в багатьох ворожіннях з кутею, з першим млинцем, з горохом і бобами, зерном, спеціально спеченими булочками, крихтами з різдвяного столу. Наприклад, в Поліссі під час різдвяної вечері дівчата ховали в рукаві жменю куті і на ніч клали її під подушку, щоб наснився наречений; з першим млинцем або щіпкою куті вискакували після вечері на поріг будинку, прислухаючись до віщих звуків; перед сном звали «судженого-рядженого на вечерю»; зібравшись разом, дівчата випікали для ворожінь маленькі хлібці, розкладали їх на підлозі і впускали собаку, намагаючись з її поведінки визначити терміни свого заміжжя.
Особливою формою діалогічного спілкування людини з духом-віщуном є ворожіння по звуках, під час дії ворожбит створює умови для контакту з духом і задає йому питання (подумки або у вигляді реального тексту), а потім чекає від нього умовного знаку — відповіді на питання. У північно-рос. традиції всі гадання по звуках називалися «ходити слухати» (пор. вираз «мені вислухали дівки нареченого» в значенні ‘наворожили’). Залежно від того, до якого місця ходили ворожити, змінювалися і уявлення про дух-віщун. Якщо ходили «слухати» до лазні, стодоли, стайні, то вірили, що вступають в контакти з банником, овинники, хлівник (пор .: «Ходімо, дівки, слухати до лазні, що нам банник скаже»). Кращим місцем для ворожінь вважалася і покинута хата, в якій, згідно з місцевими віруваннями,»ввижалось», тоб то де мешкала нечиста сила.
Однак і в тих випадках, коли партнер по комунікації не осмислювався настільки явним чином (як конкретний персонаж з нечистої сили), все одно будь-які звуки (голоси тварин, гавкіт, дзвін, крик, шум) сприймалися як особлива «мова» потойбічного віщуна, що посилає своє повідомлення у відпвідь на запит ворожбитів. Прислухаючись до звуків, людина заздалегідь передбачає певний тип питання (наприклад, «з якого боку села прибуде наречений» або «чи вийду я заміж за молодого або за старого») і розраховує отримати цілком певні акустичні знаки, які потім тлумачить на основі прийнятих в даному соціумі уявлень. Відповідно до цього в одному ворожінні собачий гавкіт буде позначати напрямок, звідки слід очікувати сватів, а в іншому — вік майбутнього чоловіка: почується чи хрипкий, грубий гавкіт (старий чоловік) або дзвінкий і чистий (молодий чоловік). Один і той же акустичний знак, таким чином, міг тлумачитися по-різному, в залежності від інтенції ворожбитів (тобто від сформульованого питання).
Особливу групу складають такі ворожіння, які включають реальну мовну поведінку виконавця. Вони містять не приховане (формулюється в розумі) питання, а його пряму вербальну форму, що помітно підсилює ознаки діалогічного спілкування людини з міфічним провісником (наприклад, «залай, собачка, звідки буде женишок!»). Адресатами подібних закликів могли виступати як самі «суджені» або посередники в ворожіннях (тварини, птахи, комахи, гадальні предмети), так і міфічні істоти (персонажі нечистої сили і культу християнських святих). Однак головною функцією вербальний формул в ворожіннях було не так висловлювання питання, прохання, побажання показати майбутнє, скільки сам факт окликання, викликання на зв’язок партнера по комунікації. Репліка ворожбитів тут виступала насамперед в ролі звукового сигналу, провокуючого відповідний відгук. Тому в гадательних вироках так часто використовувалися вигукові вигуки, ауканья, заклики.
переклад мій з книги «Фолькльор и постфольклор : структура, типология, семиотика»та «Слов»нська народна демонологія»
Grey Alder 
Добавить комментарий